Уголь не пахнет. Как российский бизнес продает Украине энергоресурсы с окуппированных территорий

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal

 

ШАХТЕР

 

Вугілля не пахне. Як російський бізнес продає Україні енергоресурси з окупованих територій

«Центренерго» — найбільша енергогенеруюча компанія в Україні. Вона експлуатує Вуглегірську, Зміївську і Трипільську ТЕС.

Державі належить контрольний пакет акцій компанії «Центренерго» у розмірі 78,3%.

Зараз компанію готують до продажу, який орієнтовно пройде наприкінці листопада.

За час своєї роботи «Центренерго» була помічена в низці корупційних скандалів. Один з них - купівля в Росії вугілля з територій «ДНР» та «ЛНР».

Держава стала заручником непростої ситуації. Вона потребує вугілля для виробництва електроенергії своїми ТЕС, але купувати його з окупованих територій і фінансувати діяльність невизнаних республік — загроза для репутації. Чиновник, який відкрито розповість про таке рішення, відразу ставить себе під удар громадянського суспільства.

Для уникнення такої ситуації були і тривають спроби реалізувати схеми, щоб вугілля не значилося як «сепаратистське».

Торгувати з сепаратистами можна?

Хоча вже два роки Україна веде з Росією війну, українські енергетичні компанії продовжують закуповувати вугілля з так званих ДНР та ЛНР.

За даними Міненерго, в 2015 році з непідконтрольних територій Донбасу в Україну було поставлено близько 8,5 млн тонн вугілля. Посередники у цих схемах скуповують товар за безцінь, щоб продати українській владі набагато дорожче.

Спочатку кабмін на чолі з Арсенієм Яценюком не зважав на проблему зменшення кількості вугілля, а вже 31 липня 2015 року зрозумів, що єдиний вихід — закуповувати вугілля у невизнаних республік на сході.

Офіційно українська влада торгує з Росією вугіллям з 12 серпня 2015 року. За даними видання Insider, протягом 2015 року обсяг проданого Україні вугілля з цих територій становив 1 млн тонн. Кабмін навіть видав розпорядження "Деякі питання забезпечення вітчизняних електростанцій вугіллям", де узаконювався цей крок.

 Фото ukrinform.com

Документ описує вивезення вугілля із зони АТО, з території Луганської та Донецької областей, через пункти пропуску Квашине і Червона Могила, які розташовані на території сепаратистів і не контролюються українськими органами влади.

Потім вагони з вугіллям йдуть територією Росії. Деякі фахівці оцінюють цей відрізок 150 кілометрами. Після цього вугілля вдруге перетинає російсько-український кордон, але вже у Харківській області, через пункти пропуску Тополі та Куп'янськ.

У документі говориться, що схема доставки вугілля розроблена у лютому 2015 року.

Хто по той бік контрактів

Хоча на папері фірми-постачальники вугілля з окупованих територій різні, усі вони афілійовані з російським бізнесменом Ігорем Салом та його сином Володимиром, у яких, як стверджує Insider, бізнес-інтереси зосереджені у Харківській області.

Зокрема, Ігоря Сала пов'язують з кіпрською Sovewick Holding Limited, яка у 2015 році уклала контракт з ПАО «Центренерго» на 2 млрд грн, Cortex Sales Limited з Гонконгу та московським ТОВ «Руснефтедообыча», які постачають вугілля для українських ТЕЦ.

 Натисніть для збільшення

Фірмою Sovewick Holding Limited володіє компанія з Маршаллових островів Blans Investment Inc. Бенефіціари в цій юрисдикції не розкриваються.

У найбільшого постачальника вугілля для «Центренерго» був бізнес в Україні. У 2012 році, згідно з інформацією реєстру юросіб, у Sovewick Holding Limited була частка в харківському ТОВ «СБМ+». Профіль цієї компанії — торгівля нафтопродуктами. Зараз її контролюють структури азербайджанської корпорації Socar.

Наприкінці 2012 року це був партнерський бізнес азербайджанців, Sovewick Holding Limited і бізнесмена Геннадія Йоффе, який володів мережею автозаправок у Харкові. Ще раніше партнером Йоффе був бізнесмен Володимир Сало, син Ігоря Сала.

Які схеми використовувалися

Для цієї сім'ї бізнесменів історія з вугіллям починалася з прямих поставок.

Доки шляхи перевезення вугілля з «ДНР» та «ЛНР» на контрольовану Україною територію не були перекриті, Ігор Сало для поставки українського вугілля енергетичним компаніям використовував фірми, наближені до його харківського партнера Артура Гарибяна. У 2015 році ТОВ «Торговий дім ресурс» відвантажило для ТЕЦ вугілля на 74 млн грн.

Цікаво, що у фінансових документах структур Ігоря Сала були дані про реалізацію вугілля, але не було відомостей про його закупівлю у таких обсягах з різницею більш ніж у чотири рази. Тому задля легалізації видатків вони почали перераховувати наближеним фірмам гроші за різні послуги, але не за закупівлю вугілля.

Фінансово все сходилося, якщо не дивитися на призначення мільйонних платежів — маркетингові, інформаційно-консультаційні послуги. Конвертація проходила через фірми Гарибяна, якого у харківських бізнес-колах пов'язують з контрабандними оборудками, та Олега Погореленка, якого пов'язують з діяльністю конвертаційних центрів.

Після того, як транспортування вугілля територію України стало неможливим, у 2015 році керівництво «Центренерго» за сприяння структур Віктора Медведчука уклало найбільший контракт з приватним постачальником — кіпрською компанією Sovewick Holding Limited.

У 2015 році, а потім у 2016 році Cortex Sales Limited та ТОВ «Руснефтедобыча», яка до цього не ніколи займалася поставками вугілля, відвантажили для Зміївської ТЕС, що у Харківській області, близько 200 тис тонн палива.

Фото cargo.rzd.ru

Фактичний відправник вантажу — фірма РЖД «Логистика», зареєстрована в Москві, а відвантаження відбувалося на станції Гуково, що за кілька кілометрів від «ЛНР».

У випадку з гонконгською Cortex Sales Limited країною походження вугілля зазначалася ПАР, а вугілля від ТОВ «Руснефтедобыча» мало невідоме походження. Це, як і обсяги поставок, підтверджується численними митними та транспортними документами.

Чому це не вугілля з ПАР

Якби гонконгська компанія поставляла вугілля з ПАР, то відвантаження проходило би в українському порту «Південний», як це відбувалося раніше. Якщо з якихось причин транспортувати вугілля повинні були територією Росії, то станцією відвантаження значився би порт Новоросійськ, хоча він працює лише на експорт.

Як могло «вугілля з корабля» потрапити до станції Гуково, що за три кілометри від кордону з Україною?  Відповідь очевидна: це вугілля з окупованих Росією територій.

 Потенційний маршрут вугілля з ПАР і реальний маршрут. Натисніть для збільшення

Чому саме через Гуково?

По-перше, місто має залізничне сполучення з Луганською та Донецькою областями.

По-друге, Гуково знаходиться прямо на кордоні України та Росії.

По-третє, за інформацією джерел, вугілля до Росії йде з шахти «Краснолучська» (Краснолучська гірничо-збагачувальна фабрика, Красний Луч, ДП «Донбасантрацит»), та з шахти «Червона зірка» (ГЗФ «Червона зірка», Торез, ДП «Торезантрацит»).

Щоб доставити вугілля залізницею до Гуково з Красного Луча та Тореза, потрібно подолати відстань всього 115 км.

У розслідуванні «Української правди» працівник електростанції, який повідомив про вугілля невідомого походження, додав, що його калорійність значно вища, а зольність — нижча за паливо з ПАР, хоча й не зміг назвати точних цифр, бо не мав доступу до лабораторних даних вхідного контролю.

«Просто температура плавкості золи занизька для „африканця“. Якби мене спитали, я б сказав, що чудово знаю це вугілля — це наш антрацит», — сказав він.

Трейдер — активний учасник ринку, який побажав не називати своє ім'я, — так само підтвердив сумнівність угоди.

«Російські порти на Чорному морі не приймають імпорт. Вони будуть розповідати, що не розмитнюють вугілля, а розвантажують його просто в морі на баржі. Але це дурня, це вугілля з Донбасу. Його везуть через Росію під виглядом африканського, бо так можна зафіксувати ціну в доларах і збільшити її через нібито складну логістику».

Ще трохи про Сало без вугілля

Шість років тому Ігор Сало згадувався у зв'язку із захопленням фармакологічного заводу «Індар». Більш того, керівник компанії «СБМ+» Євген Кононенко навіть був призначений генеральним директором «Індару».

Російський бізнесмен Ігор Сало

Ігор Сало — московський бізнесмен, наближений до Віктора Медведчука. Його сім'я контролювала харківську фармакологічну групу компаній «Здоров'я». У цю групу входили три заводи в Харкові — «Здоров'я», «Здоров'я народу», «Дослідний завод ДНЦЛЗ», а також завод у Києві «Фармекс».

За інформацією видання «Деловая столица», у 2008—2009 роках структури Сала отримали контроль над монопольним виробником інсуліну в Україні «Індар», а також над двома виробниками наркотичних препаратів — «Здоров'я народу» і «Дослідний завод ДНЦЛЗ» — шляхом виведення цих підприємств з державної власності.

До речі, джерела Insider ще у серпні 2015 року повідомляли, що Сало налагодив постачання вугілля із зони АТО на сході України.

І наостанок

6 червня «Наші гроші» опублікували нові дані щодо «Центренерго». ПАТ припинило оприлюднення інформації стосовно своїх постачальників з Росії та зони АТО.

Жага «секретності» пояснюється спробою приховати чергові оборудки, причому цього разу йдеться про завищену ціну вугілля, а отже, електроенергії для кінцевого споживача.

Доки держава спонсорує російський бізнес, ці гроші йдуть на фінансування війни. Винні у цьому всі українці — своїм мовчанням та небажанням дивитися на речі глибше.

Володимир Манько, політичний експерт

epravda

ак российский бизнес продает Украине энергоресурсы с окуппированных территорий

Интернет реклама УБС

Предыдущий КОМУ «ТОРНАДО»-ВОЙНА, А КОМУ КОНТРАБАНДА В ЗАКОНЕ: СЕКРЕТНЫЙ СПИСОК ПРЕДПРИЯТИЙ
Следующий Лисичанин в подвале гаража выращивал элитную марихуану
x

Читать также...

Вступил в силу закон о запрете «георгиевской ленточки»

Теперь за такую символику можно получить 15 суток ареста. Как сообщает Цензор.НЕТ, вчера документ был опубликован в издании «Голос Украины». Отныне за использование георгиевской ленты грозит штраф от 850 до 2550 грн. За повторное нарушение — ...