Лисичанськ: місто на південь від Сєвєра

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal

Як стотисячне промислове місто стало сонним передмістям тимчасової столиці Луганщини.

 

Лисичанськ, місто зі стотисячним населенням на лівому березі Сіверського Дінця, відоме передусім завдяки нафтопереробному комбінату – другому за величиною в країні. З 2012 року він не працює.

У 1892 році бельгійський підприємець Сольве створив тут содовий завод, який був найбільшим у Російській імперії та другим у Європі. 2010 року завод збанкрутував. 

1795 року за наказом імператриці Катерини ІІ на місці, де тепер Лисичанськ, відкрили першу кам’яновугільну шахту. «Лисичанськ – колиска Донбасу», – з гордістю кажуть місцеві мешканці. Шахти досі працюють, приносячи державі стабільні збитки.

Частина підприємств, навколо яких був збудований Лисичанськ, розорились у перші десятиліття незалежності; деякі доруйнувала війна. Та зараз місто поволі повертається до життя й має шанс проявити великий соціальний та культурний потенціал.

 

Яке моє улюблене місце в Лисичанську? – спантеличено перепитує студент місцевого коледжу. – Ну, «Сільпо» там… АТБ ще…

– Я знаю! Моє улюблене місце в Лисичанську –  Сєвєродонецьк! –  з сумною іронією втручається його товариш. – Усе відбувається в Сєвєрі. Кінотеатр у Сєвєрі, каток у Сєвєрі, всі групи приїжджають у Сєвєр, театри в Сєвєрі, цирк теж у Сєвєр приїжджав.

Lysychansk1

До 1950 року Сєвєродонецьк, теперішній адміністративний центр Луганської області, був районом Лисичанська й називався Лисхімбуд. Зараз автобуси до Сєвєродонецька мало не популярніші за лисичанські міські. Під час бойових дій міст через Сіверський Донець, що сполучає міста, був зруйнований; хоча 2016-го його відновили, їздити мостом дозволено лише легковикам. Автобуси мусять робити чималий гак. Хоча навіть так подорож із Лисичанська в Сєвєродонецьк триває не довше сорока хвилин.

Але біда: остання маршрутка виїжджає з Сєвєродонецька о 19.15. А отже, після більшості вечірніх подій лисичанцям важко втрапити додому. Хоча вихід є. Такси з Сєвєродонецька для лисичанців має стандартний тариф: до центру везе за сто гривень, у віддалені райони за 130. Якщо згрупуватись учотирьох, виходить не так і дорого.

Часто рятує автостоп. «Цілком дієвий спосіб дістатись Лисичанська. Попутки беруть двадцятку й везуть тебе до Центрального ринку, а звідти можна й пішки, – розповідає пасажир маршрутки, що їде з Сєвєродонецька до Лисичанська. – Але трохи страшно: можна за хвилину впіймати тачку, а можна так і пару годин стояти».

Водії маршруток знають залізничний розклад напам’ять – Лисичанськ є кінцем залізничної гілки, тож сюди доїжджають і звідси вирушають лише кілька потягів.

– Знущання якесь, їй-богу, – роздратовано додає бабуся з сусіднього крісла. – Там є потяг із Харкова і на Харків. Дочку на навчання ні провести, ні зустріти нормально, бо то скільки грошей викинути треба!. Ще й іноді доводиться в тому Лисичанську по дві години тинятися просто так.

«Лісік», як його лагідно кличуть люди, виглядає типовим пострадянським робітничим містом. Одноповерхові передмістя плавно переходять у групи дво- та п’ятиповерхівок, і лише окремі мікрорайони забудовані дев’ятиповерхівкою. На будинках уздовж дороги, яка веде від залізничної станції до центру міста, помітні сліди війни: посічені стіни, побиті шибки, пошкоджені паркани.

Lysychansk2

Лисичанськ був окупованим чотири місяці. Зараз лінія фронту в тридцяти кілометрах звідси. Місто сильно постраждало: під час окупації великі підприємства порізали на металобрухт, а деякі будинки знищені обстрілами. Зокрема й історичні пам’ятки Маленької Європи – невеликого району, збудованого бельгійцями в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, коли Лисичанськ був селом із шахтою та ливарнею.

Тепер кам’яні брили на центральній площі міста пофарбовані в сині та жовті, дещо вицвілі кольори.

Поряд металеві трубосплетіння фонтану – він не працює не тільки взимку, а взагалі. Неподалік іще один розмальований металевий скелет: каркас невеличкої сцени, яка приймає Дні – День міста, День шахтаря, День молоді й День Незалежності.

Коли містян питаєш, як виглядав би Лисичанськ, якби був людиною, вони сходяться в одному: це чоловік за сорок. Розбавляють картину в центрі міста три гойдалки, на яких бавляться дітлахи.

Діти – єдина ознака життя в Лисичанську. Саме вони галасують на гойдалках, вони, мокрі й розпашілі, з’їжджають із засніженого схилу на картонці, вони тягнуть своїх батьків до парку ліпити снігових баб.

Саме вони – головні відвідувачі місцевого краєзнавчого музею.

Lysychansk3

– Шістнадцята школа, запускати? –  лунає з дверей. Це вчителька привела школярів на екскурсію. – Давайте, швидше почнемо – швидше закінчимо, – додає вона дітям напівпошепки. На годиннику близько першої, всі діти з рюкзаками. Вони або прийшли сюди після школи, або замість уроків. На знайомство з історією міста у школярів є півгодини – потім прийде наступна школа.

– За місяць у нас відбувається близько ста культурних заходів, – хизуються у міському відділу культури. Але зізнається: на ці події ходять переважно самі працівники культури. Коли подія в бібліотеці, туди йдуть музейники, а коли в музеї – бібліотекарі.

Розумієте, в нас 80% людей живуть за таким принципом: «дай роботу і дай поїсти», – нарікає міський чиновник. Каже, якщо в Лисичанську й відбувається щось на кшталт культурних ініціатив, то за цим обов’язково стоять «партії, що програли вибори», і це відлякує лисичанців. Через закриття підприємств та безробіття, каже чиновник, люди не хочуть мати культурного життя – їм не до того.

Вибори тут виграв «Опозиційний блок». Міська влада належить саме до цієї партії.

Хоч кого в Лисичанську запитаєш про культурне життя міста – скажуть, що нічого не відбувається. Дивно, адже я бачив, що у краєзнавчому музеї підтримають всесвітній флешмоб «Селфі в музеї», а поруч у бібліотеці показуватимуть документальні стрічки Docudays UA. Виходить, молодь не знає про ці події?

– Ну, як – не знає? От кажуть нам: мало реклами даєте, мало… Та ми вже стільки оголошень повісили! – з надривом жаліється співробітниця музею. – Кому треба, той дізнається.

Про «Селфі в музеї» можна дізнатись із оголошення на дверях закладу, про Docudays UA – із сайту Лисичанської міської ради. У соцмережах, де спілкуються та шукають інформацію молоді люди, анонсів немає. На дощках оголошень можна здебільшого побачити заклики вступити до армії та рекламу автобусних перевезень до Криму, Москви або Сочі.

Lysychansk4

З-поміж громадських ініціатив тут найпомітніша – фестиваль «З країни в Україну», що відбувся у липні минулого року. Впродовж дня лисичанці побачили музичний концерт, кінопокази, танцювальний флешмоб, забави для дітей. Саме тоді центральну площу біля кінотеатру «Дружба» розмалювали в синьо-жовті та червоно-синьо-жовті – як прапор Лисичанська – барви. Публіці показали сонячну піч-барбекю, палаючу кригу, доповнену реальність і пристрій для зарядки мобільних телефонів від сонця. Публіці сподобалось. Щоправда, ініціатори фестивалю були нетутешні. 

У нас зареєстровано сто сорок громадських організацій. Усі можете знайти на нашому сайті, – з гордістю запевнили мене у міській раді. На запитання, чим усі ці організації займаються, відповідь була вже не такою впевненою.

– Активних серед них, напевно, близько двадцяти. Наприклад, чорнобильці, афганці…

– А чим вони займаються?

– Вони дуже активні! Конкретніше? Часто збираються, обговорюють проблеми, іноді у школах виступають.

Lysychansk6

У День соборності України гарна погода. Це ще й неділя, тому місцеві рушії активності встали з-за екранів комп’ютерів і телевізорів, узяли в руки санки, круглі пластикові тарілки чи картонки для катання й пішли кататися.

Біля схилу припаркувалась Тойота, з якої спершу з’являється сноуборд, а потім і його власник. Виявляється, місцеві ентузіасти практикують зимовий спорт. Улітку на площах катаються скейтери й велосипедисти. Є в Лисичанську велоклуб, який навесні має шанс активізуватись, адже наприкінці минулого року в місті покращили освітлення – кататися буде легше. В місцевих спортзалах не дуже людно, зате є стадіон. У центрі на великому білборді  рекламують лазню з екзотичною назвою «Банан-Лимон».

Другого лютого нарешті відкриється після тривалого ремонту кінотеатр «Дружба». Показувати будуть «Велику стіну», ціни на квитки – 40-50 гривень. І на сполучення з Сєвєродонецьком гріх нарікати: віднедавна скасовано заборону на рух між містами в темний час доби, а після остаточного ремонту мостом пустять вантажівки й автобуси. Може, й час руху маршруток продовжать. Так і життя налагодиться.

Lysychansk5

biggggidea.com

Проект «Метамісто: Схід» здійснюється у партнерстві з ГО «Урбан куратори», ГО «Конгрес Активістів Культури», архітектурним бюро Formografia, Школою журналістики УКУ, за підтримки проекту «Українська ініціатива зміцнення громад (UCBI) », що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

лисичанськ молодь

Интернет реклама УБС

Предыдущий Порядок подачи запросов на информацию (эл.почтой) в Лисичанскую городскую прокуратуру
Следующий Звернення переселенців щодо їх дискримінації до ООН, Ради Безпеки ООН, Європарламенту, МВФ
x

Читать также...

Как Лисичанская полиция сознательно разваливает уголовное дело мэра Сергея Шилина (ДОКУМЕНТЫ)

Как мы все прекрасно понимаем, преступник будет совершать свои злодеяния ровно столько, сколько ему позволит система, правоохранительная система. Грабитель, вор и разбойник не перестанут заниматься темными делами до тех пор, пока полиция, прокуратура и суды ...