Лисичанськ: місто на південь від Сєвєра

Опубликовать в Facebook
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в LiveJournal

Як стотисячне промислове місто стало сонним передмістям тимчасової столиці Луганщини.

 

Лисичанськ, місто зі стотисячним населенням на лівому березі Сіверського Дінця, відоме передусім завдяки нафтопереробному комбінату – другому за величиною в країні. З 2012 року він не працює.

У 1892 році бельгійський підприємець Сольве створив тут содовий завод, який був найбільшим у Російській імперії та другим у Європі. 2010 року завод збанкрутував. 

1795 року за наказом імператриці Катерини ІІ на місці, де тепер Лисичанськ, відкрили першу кам’яновугільну шахту. «Лисичанськ – колиска Донбасу», – з гордістю кажуть місцеві мешканці. Шахти досі працюють, приносячи державі стабільні збитки.

Частина підприємств, навколо яких був збудований Лисичанськ, розорились у перші десятиліття незалежності; деякі доруйнувала війна. Та зараз місто поволі повертається до життя й має шанс проявити великий соціальний та культурний потенціал.

 

Яке моє улюблене місце в Лисичанську? – спантеличено перепитує студент місцевого коледжу. – Ну, «Сільпо» там… АТБ ще…

– Я знаю! Моє улюблене місце в Лисичанську –  Сєвєродонецьк! –  з сумною іронією втручається його товариш. – Усе відбувається в Сєвєрі. Кінотеатр у Сєвєрі, каток у Сєвєрі, всі групи приїжджають у Сєвєр, театри в Сєвєрі, цирк теж у Сєвєр приїжджав.

Lysychansk1

До 1950 року Сєвєродонецьк, теперішній адміністративний центр Луганської області, був районом Лисичанська й називався Лисхімбуд. Зараз автобуси до Сєвєродонецька мало не популярніші за лисичанські міські. Під час бойових дій міст через Сіверський Донець, що сполучає міста, був зруйнований; хоча 2016-го його відновили, їздити мостом дозволено лише легковикам. Автобуси мусять робити чималий гак. Хоча навіть так подорож із Лисичанська в Сєвєродонецьк триває не довше сорока хвилин.

Але біда: остання маршрутка виїжджає з Сєвєродонецька о 19.15. А отже, після більшості вечірніх подій лисичанцям важко втрапити додому. Хоча вихід є. Такси з Сєвєродонецька для лисичанців має стандартний тариф: до центру везе за сто гривень, у віддалені райони за 130. Якщо згрупуватись учотирьох, виходить не так і дорого.

Часто рятує автостоп. «Цілком дієвий спосіб дістатись Лисичанська. Попутки беруть двадцятку й везуть тебе до Центрального ринку, а звідти можна й пішки, – розповідає пасажир маршрутки, що їде з Сєвєродонецька до Лисичанська. – Але трохи страшно: можна за хвилину впіймати тачку, а можна так і пару годин стояти».

Водії маршруток знають залізничний розклад напам’ять – Лисичанськ є кінцем залізничної гілки, тож сюди доїжджають і звідси вирушають лише кілька потягів.

– Знущання якесь, їй-богу, – роздратовано додає бабуся з сусіднього крісла. – Там є потяг із Харкова і на Харків. Дочку на навчання ні провести, ні зустріти нормально, бо то скільки грошей викинути треба!. Ще й іноді доводиться в тому Лисичанську по дві години тинятися просто так.

«Лісік», як його лагідно кличуть люди, виглядає типовим пострадянським робітничим містом. Одноповерхові передмістя плавно переходять у групи дво- та п’ятиповерхівок, і лише окремі мікрорайони забудовані дев’ятиповерхівкою. На будинках уздовж дороги, яка веде від залізничної станції до центру міста, помітні сліди війни: посічені стіни, побиті шибки, пошкоджені паркани.

Lysychansk2

Лисичанськ був окупованим чотири місяці. Зараз лінія фронту в тридцяти кілометрах звідси. Місто сильно постраждало: під час окупації великі підприємства порізали на металобрухт, а деякі будинки знищені обстрілами. Зокрема й історичні пам’ятки Маленької Європи – невеликого району, збудованого бельгійцями в кінці ХІХ – на початку ХХ століття, коли Лисичанськ був селом із шахтою та ливарнею.

Тепер кам’яні брили на центральній площі міста пофарбовані в сині та жовті, дещо вицвілі кольори.

Поряд металеві трубосплетіння фонтану – він не працює не тільки взимку, а взагалі. Неподалік іще один розмальований металевий скелет: каркас невеличкої сцени, яка приймає Дні – День міста, День шахтаря, День молоді й День Незалежності.

Коли містян питаєш, як виглядав би Лисичанськ, якби був людиною, вони сходяться в одному: це чоловік за сорок. Розбавляють картину в центрі міста три гойдалки, на яких бавляться дітлахи.

Діти – єдина ознака життя в Лисичанську. Саме вони галасують на гойдалках, вони, мокрі й розпашілі, з’їжджають із засніженого схилу на картонці, вони тягнуть своїх батьків до парку ліпити снігових баб.

Саме вони – головні відвідувачі місцевого краєзнавчого музею.

Lysychansk3

– Шістнадцята школа, запускати? –  лунає з дверей. Це вчителька привела школярів на екскурсію. – Давайте, швидше почнемо – швидше закінчимо, – додає вона дітям напівпошепки. На годиннику близько першої, всі діти з рюкзаками. Вони або прийшли сюди після школи, або замість уроків. На знайомство з історією міста у школярів є півгодини – потім прийде наступна школа.

– За місяць у нас відбувається близько ста культурних заходів, – хизуються у міському відділу культури. Але зізнається: на ці події ходять переважно самі працівники культури. Коли подія в бібліотеці, туди йдуть музейники, а коли в музеї – бібліотекарі.

Розумієте, в нас 80% людей живуть за таким принципом: «дай роботу і дай поїсти», – нарікає міський чиновник. Каже, якщо в Лисичанську й відбувається щось на кшталт культурних ініціатив, то за цим обов’язково стоять «партії, що програли вибори», і це відлякує лисичанців. Через закриття підприємств та безробіття, каже чиновник, люди не хочуть мати культурного життя – їм не до того.

Вибори тут виграв «Опозиційний блок». Міська влада належить саме до цієї партії.

Хоч кого в Лисичанську запитаєш про культурне життя міста – скажуть, що нічого не відбувається. Дивно, адже я бачив, що у краєзнавчому музеї підтримають всесвітній флешмоб «Селфі в музеї», а поруч у бібліотеці показуватимуть документальні стрічки Docudays UA. Виходить, молодь не знає про ці події?

– Ну, як – не знає? От кажуть нам: мало реклами даєте, мало… Та ми вже стільки оголошень повісили! – з надривом жаліється співробітниця музею. – Кому треба, той дізнається.

Про «Селфі в музеї» можна дізнатись із оголошення на дверях закладу, про Docudays UA – із сайту Лисичанської міської ради. У соцмережах, де спілкуються та шукають інформацію молоді люди, анонсів немає. На дощках оголошень можна здебільшого побачити заклики вступити до армії та рекламу автобусних перевезень до Криму, Москви або Сочі.

Lysychansk4

З-поміж громадських ініціатив тут найпомітніша – фестиваль «З країни в Україну», що відбувся у липні минулого року. Впродовж дня лисичанці побачили музичний концерт, кінопокази, танцювальний флешмоб, забави для дітей. Саме тоді центральну площу біля кінотеатру «Дружба» розмалювали в синьо-жовті та червоно-синьо-жовті – як прапор Лисичанська – барви. Публіці показали сонячну піч-барбекю, палаючу кригу, доповнену реальність і пристрій для зарядки мобільних телефонів від сонця. Публіці сподобалось. Щоправда, ініціатори фестивалю були нетутешні. 

У нас зареєстровано сто сорок громадських організацій. Усі можете знайти на нашому сайті, – з гордістю запевнили мене у міській раді. На запитання, чим усі ці організації займаються, відповідь була вже не такою впевненою.

– Активних серед них, напевно, близько двадцяти. Наприклад, чорнобильці, афганці…

– А чим вони займаються?

– Вони дуже активні! Конкретніше? Часто збираються, обговорюють проблеми, іноді у школах виступають.

Lysychansk6

У День соборності України гарна погода. Це ще й неділя, тому місцеві рушії активності встали з-за екранів комп’ютерів і телевізорів, узяли в руки санки, круглі пластикові тарілки чи картонки для катання й пішли кататися.

Біля схилу припаркувалась Тойота, з якої спершу з’являється сноуборд, а потім і його власник. Виявляється, місцеві ентузіасти практикують зимовий спорт. Улітку на площах катаються скейтери й велосипедисти. Є в Лисичанську велоклуб, який навесні має шанс активізуватись, адже наприкінці минулого року в місті покращили освітлення – кататися буде легше. В місцевих спортзалах не дуже людно, зате є стадіон. У центрі на великому білборді  рекламують лазню з екзотичною назвою «Банан-Лимон».

Другого лютого нарешті відкриється після тривалого ремонту кінотеатр «Дружба». Показувати будуть «Велику стіну», ціни на квитки – 40-50 гривень. І на сполучення з Сєвєродонецьком гріх нарікати: віднедавна скасовано заборону на рух між містами в темний час доби, а після остаточного ремонту мостом пустять вантажівки й автобуси. Може, й час руху маршруток продовжать. Так і життя налагодиться.

Lysychansk5

biggggidea.com

Проект «Метамісто: Схід» здійснюється у партнерстві з ГО «Урбан куратори», ГО «Конгрес Активістів Культури», архітектурним бюро Formografia, Школою журналістики УКУ, за підтримки проекту «Українська ініціатива зміцнення громад (UCBI) », що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).

лисичанськ молодь

Интернет реклама УБС

Предыдущий Порядок подачи запросов на информацию (эл.почтой) в Лисичанскую городскую прокуратуру
Следующий Звернення переселенців щодо їх дискримінації до ООН, Ради Безпеки ООН, Європарламенту, МВФ
x

Читать также...

Оказывается, преступление — это не нарушение Закона Украины, а «хотелка» прокурора

Как сообщили изданию источники в Лисичанской полиции, заявление депутата Лисичанского городского совета Ивана Полупанова о нападении и применении в отношении его силы со стороны лисичанского градоначальника-"оппоблоковца" Сергея Шилина решили «замять». Сам факт хулиганских действий мэра ...